Універститет в Чернівцях

Універститет в Чернівцях

Казкова історія створення університету

Під час існування Австро-Угорської імперії, Буковина, яка входила до її складу, вважалася найбільш віддаленій і відсталою провінцією її. Австрійці презирливо називали її «ведмежий кут». Тому історія створення в цьому місті одного з найбільших і сучасних університетів в Європі схожа на чарівну казку. Адже поряд з Чернівцями, за право мати на своїй території національний університет боролися міста Прага, Зальцбург і припортовий Трієст. Однак вибір припав на Чернівці. А заслуга в цьому належить видатному церковному та громадському діячеві тієї пори буковинському митрополиту Євгену Гакману.

Сам Євген Гакман мав низьке походження, він був вихідцем з буковинських селян, і здобув початкову освіту завдяки старанням свого дядька, який, будучи ченцем, викладав Слово Боже у чернівецьких школах. Саме завдяки науці дядька та природного дару Євгенія, він став єдиним на той час українцем, який продовжив свою освіту в стінах одного з найпрестижніших університетів – Віденського. У той час на його богословському факультеті навчалися представники всіх християнських конфесій: православні, католики і протестанти.

У ті часи імператор Австро-Угорщини Франц I практикував щорічний прийом найкращих учнів Віденського університету. На одній з таких аудієнцій він познайомився і запам’ятав тямущого і обдарованого хлопця із віддаленої глибинки. Після розмови з ним імператор запропонував йому місце придворного вчителя румунської мови для молодого спадкоємця престолу ерцгерцога Фердинанда. Тепер стає зрозумілим, що колишній учень, коли зайняв монарший трон, завжди підтримував починання і прогресивні задуми свого вчителя, який в 1835 році був ним же призначений єпископом Буковини.

university2

Однак це не зовсім так. Видатний розум Євгена Гакмана, який кілька років поспіль очолював буковинський сейм, підказав і переконав імператора, що проект зведення чернівецького університету буде самим недорогим і необтяжливим для імператорської скарбниці. На той час у місті вже функціонував теологічний факультет університету, а Буковинський єпископ запевнив імператора, що поки будуть зводитися нові корпуси, студенти-теологи люб’язно розмістять у своїх стінах слухачів інших факультетів. А, крім того, сам богословський факультет фінансується на кошти православної громади Чернівців. І ще, якщо імператор піде на зустріч побажанням буковинців, місто своїми силами зведе красивий ботанічний сад і безкоштовно виділить місце під будівництво нових університетських корпусів. Після таких переконливих доводів, вже новому імператору Францу-Йосифу I, залишалося тільки підписати 31 березня 1875 указ про заснування Чернівецького університету.

На урочисте відкриття університету очікували приїзд самого Франца-Йосифа I, однак державні справи завадили йому прибути, і урочистий захід проводив його міністр К. фон Штремайер.

Архітектурний шедевр Йосипа Главки

Тепер повернемося в наш час і поглянемо на головний корпус університету, де раніше розміщувалася резиденція митрополита.
Справа в тому, що раніше на цьому самому місці був будинок старої єпископської резиденції. Однак в 1873 році Євгену Гакману вдалося домогтися повної автономії буковинської православної церкви, і тоді ж почалися роботи зі зведення нової резиденції, де можна було працювати і відпочивати новому Буковинському Митрополитові. Розробку проекту і створення нової будівлі доручили молодому чеському архітектору, випускнику Віденської академії мистецтв Йосипу Главку, якому на той час було всього 29 років. У 1860 році проект був затверджений і навіть отримав другий приз на всесвітній архітектурній виставці в Парижі. А в 1863 році почалися повномасштабні будівельні роботи.

Для того щоб забезпечити будівництво необхідною кількістю будівельного матеріалу, в передмістях Чернівців були вириті кілька кар’єрів, а в самому місті побудовані два цегельних та один заводи для виробництва кераміки. Крім того, була організована школа для підвищення кваліфікації будівельників.

Для Австро-Угорщини це були небувалі за масштабами заходи. Майже 18 років Йосип Главку зводив свій шедевр, а допомогу йому в цьому надавали найвидатніші майстри-архітектори того часу. Проведення облицювальних робіт було доручено віденським художникам К. Йобст, І. Кляйну, чеху К. Свободі, буковинцям Е. Бучевський і Е. Максимовичу. Художнє різьблення по каменю і ліпнину створювали під керівництвом скульптора з Відня К. Гофмана.

Будували резиденцію грунтовно і акуратно. Достатньо буде сказати, що кожна цеглина перевірялась окремо, за акустичними якостями. Найменші вади приводили до відбраковування матеріалу. Для підвищення міцності розчину в нього додавали органіку з трупів тварин і курячі яйця. Зроблена таким чином кладка може стояти століттями.
Сама споруда складалась з трьох будівель. Ліворуч знаходились навчальні аудиторії, бібліотека, спальні приміщення богословів, а також семінарська церква. У центрі розміщувалася власне резиденція Митрополита, схожа на готелі Чернівців. Праворуч була будівля школи дияконів, монастиря, музею та свічкового заводика.

На жаль, сам архітектор не зміг побачити в закінченому вигляді своє геніальне творіння. Підірвавши свої сили і здоров’я на будівництві, Йосип Главка помер в 1882 році після тяжкої хвороби.

У його шедеврі втілений справжній дух Буковини, на території якої проживало безліч народів, кожен зі своїми унікальними традиціями та культурами. Тому в митрополичої резиденції втілився змішаний архітектурний стиль, сплав багатьох напрямів і культур в архітектурі. У ній можна знайти відгомони середньовічних стилів лицарських замків і мавританського напряму в іспанській архітектурі, візантійські і романські ноти. А традиційні орнаменти на черепичних дахах виконані в типовому буковинському стилі. Не викликають сумніву гуцульські корені в дерев’яній різьбі стель внутрішніх залів. Всі разом вони створюють непередавану гармонію і красу.

Скарби резиденції митрополитів

Якщо уважно розглядати архітектурні особливості будинків резиденції, то можна натрапити на дивовижні речі. Наприклад, чому купол башти дияконської школи прикрашений типово єврейськими зірками Давида? А пояснюється це досить просто. Православна громада Чернівців не відразу змогла зібрати грошову суму (близько 1830000 золотих флоринів), необхідну на будівництво митрополичої резиденції. І в цьому їй допомогли єврейські організації. Таким чином, була увічнена пам’ять про дану подію. За схожою причини на куполі будівлі митрополичої церкви був побудований об’ємний хрест, який орієнтований в двох напрямках – на захід і на схід. Таким чином, ще раз підтвердилася толерантність у відносинах між послідовниками різних релігійних течій, які проживають на Буковині.

university

До речі, колись годинники, поміщені на вежу дияконської школи, показували не тільки місцевий час, але і лондонський або віденський.

Якщо прогулятися коридорами університету, то можна здивуватися досконалості та майстерності давніх зодчих. Мармурова підлога дивує орнаментом, виконаним в грецькому стилі, настінні розписи і стельові склепіння підносять думки і почуття до високого. А що вже говорити про внутрішню обробку парадних залів! Як шкода, що один з найкрасивіших в Європі Мармуровий зал (колись він носив назву Синодального), загинув під час страшної пожежі, що сталася в 1944 році. Разом з ним у полум’ї пропала синодальна бібліотека з безліччю унікальних архівних матеріалів.

Сьогоднішній інтер’єр цього залу є лише приблизною копією Синодального, яку виконали сучасні реставратори. Однак шикарні півторатонні кришталеві люстри, унікальні настінні фрески кисті Карла Свободи, що висвітлюють історію буковинської церкви, а також мармурову підлогу відновити вже не вдасться ніколи. Все, що вдалося зберегти, так це невеликі фрагменти мармурової підлоги. А розкішні колони з мармуру – лише вдала імітація з алебастру.

Проте дивним чином пожежа не торкнула Зал засідань Священного синоду (зараз він носить назву Червоного залу). Увійшовши в це приміщення, не можеш позбутися відчуття, що знаходишся всередині чудесної різьбленої шкатулки, драпірованої найтоншим китайським червоним шовком. Під ногами – чудовий паркет з дорогих порід дерева: червоного бука, зеленої липи і дуба. А величезні венеціанські дзеркала на стінах розширюють простір і змушують душу здійнятися над тлінній землею.
Стара легенда свідчить, що якщо жінка подивіться в ці дзеркала, то зможе повернути собі молодість, а чоловік зітре зі своєї душі сліди багатьох старих гріхів.

Для того щоб переконатися, що дзеркала дійсно венеціанські, досить подивитися через них на полум’я свічки або запальнички. Ви помітите відразу ж п’ять відображень. Саме стільки шарів срібла було нанесено на тильну поверхню дзеркала стародавніми майстрами. Над головою відвідувача простирається чудовий розписної стелю.

Церква Трьох Святителів

У самому центрі Семінарського корпусу чудесним чином збереглася велична будівля церкви Трьох Святителів. Зараз мало хто вірить, що з середини минулого століття і до недавнього часу в її стінах розташовувався електронно-обчислювальний центр. Самі розумієте, що тоді ЕОМ володіли значними габаритами. Через деякий час приміщення було віддано під музей університету. А з 1991 року храм знову відкрив свої обійми численним віруючим.

Фахівці стверджують, що Храм володіє найкращими акустичними даними серед приміщень Україні. Студенти університету є активними парафіянами церкви і обирають головну святиню свого університету для увічнення найзнаменніших подій у своєму житті. Тут часто проходять обряди вінчання і Хрестини. Особливо великий наплив прихожан в періоди проведення заліково-екзаменаційних сесій.

Сучасний університет має і деякі стародавні традиції. Наприклад, на його території не можна курити, а ще не можна ходити по доріжці з гравію, що веде до головного корпусу. Виявляється, під цією доріжкою розташовується складна дренажна система, яка підтримує оптимальний режим вологості в спорудженні та захищає його від руйнування. А, крім того, на цьому місці колись стояла міська шибениця для злочинців. І саме тут убивали нещасних тварин, трупи яких додавали в цементний розчин при будівництві університету.

Нині в будинках колишньої резиденції розташовуються географічний, філологічний, філософсько-теологічний факультети та факультет іноземних мов.

Позаду величної резиденції розташований затишний і тихий Університетський парк, який створювався паралельно з будівлями резиденції. Хоча більшість зелених насаджень з того часу не збереглися, але загальна паркова архітектура та ландшафт дійшли до нас в незмінному вигляді. Той же незмінний декоративний ставок з гротом в центрі парку. Перед фасадом головного корпусу стоїть бронзовий бюст архітектора І. Главки в обрамленні фонтанів.

У червні тут розквітає пишним цвітом тюльпанове дерево, а пірамідальні туї зеленими свічками спрямовуються в блакитне небо. Крім них у парку знайдете й інші рідкісні породи дерев, такі, як коркове дерево, червоний бук, магнолії, катальпи, ясен та інші. Однією з визначних пам’яток парку є його найдавніше дерево, 130-річний бук. А колись митрополит тамував спрагу мінеральною водою з глибокої паркового колодязя, який після невміло проведених дренажних робіт в 1970 році назавжди пересох.

Кажуть, що колись парк населяли павичі, лебеді і косулі, а за зеленими насадженнями стежили досвідчені садівники, всі, як один, мають вищу освіту. Тепер тут побачиш, хіба тільки швидких білочок і мудрих сов. Проте до цих пір в тіні затишних куточків парку люблять посидіти з книжкою сучасні свідки колишньої величі резиденції буковинських митрополитів.


Комментарии:

Добавить комментарий